Психологічна драма-трилер «Lex Julia» представила свій міжнародний акторський склад.
У головних ролях — шведський актор Christian Hillborg («The Last Kingdom», «Fleabag», «Young Royals») та фінська акторка Jessica Grabowsky («Tom of Finland», «Where Once We Walked», «Icebreaker»). Естонська акторка Rea Lest, відома за фільмами «The Manslayer/The Virgin/The Shadow» та «November» режисера Rainer Sarnet, виконуватиме роль Юлії.
Режисерка Laura Hyppönen розповідає, що сюжет розгортається під час ідеальної відпустки на острові, яка втрачає контроль, коли Юлія, музична продюсерка трохи за 30, приїжджає до відокремленої вілли нової подруги Анни. Коли Анна знайомить її зі своїм чоловіком JP, Юлія відразу впізнає його з минулого.
«Це історія про вижившу після зґвалтування, яка зустрічає свого ґвалтівника з знайомств через роки після їхньої попередньої зустрічі. Фільм досліджує дилеми й різні сприйняття як жертви, так і ймовірного кривдника, а також точку зору третьої сторони — дружини ймовірного ґвалтівника», — пояснює Hyppönen.
Натхненна особистим досвідом, «який потребував років, щоб перетворитися на художній фільм, орієнтований на персонажів», фінська режисерка хотіла «глибоко зануритися в тему знайомого зґвалтування, уникаючи моралізаторства чи сенсаційності».
Це друга повнометражна робота Hyppönen після «Live East Die Young», що відбувається на вечірках у східному Лондоні; частина «Lex Julia» знімалася на віддаленому приватному острові в північноєвропейському архіпелазі.
«Фільм написаний як повільно розгортаючийся драматичний трилер, орієнтований на персонажів. Локація додає напруги історії», — каже вона, відзначаючи «сирий, первісний характер» матеріалу, отриманого саме такою зйомкою.
Hyppönen додає, що багато її фільмів робилося в дуже «зроби сам» умовах, і це почуття обмеженості помітне в «Lex Julia», де вона обрала одну локацію й лише трьох акторів. «Мені подобається та клаустрофобія, яку створює таке обмеження», — каже режисерка.
Вона також розповіла про вибір акторів.
«Для ролі Юлії я хотіла знайти акторку, що вміє поєднувати силу й вразливість, а також приносити в роль темний гумор і непередбачуваність. Для Анни шукала когоcь, хто може грати легко й витончено, але одночасно показати темнішу хвилю під поверхнею. Для JP важливими були тепло й чарівність, які можуть раптово перетворитися на холод і жорстокість», — пояснює режисерка.
Вона також шукала «ансамбль»: «Тріо, яке буде грати разом, підтримувати й кидати виклик одне одному і готове досліджувати темніші боки матеріалу. Я відчуваю себе дуже щасливою, що саме це я знайшла в Rea, Jessica і Christian».
Фільм продукували Merja Ritola та Essi Haukkamaa-Judge для фінської Greenlit Productions — компанії, яка також працює над «Northern Lights», нещодавно представленим на Finnish Film Affair. Співвиробниками є Magdalena Zimecka і Marta Krzeptowska для Studio Produkcyjne Orka (Польща), Marianne Ostrat для Alexandra Film (Естонія) та Daniel Lägersten для GötaFilm у співпраці з Gila Bergqvist Ulfung для Breidablick (Швеція).
Від самого початку Hyppönen розглядала картину як «нордичний фільм для міжнародної аудиторії».
«Я почала писати, коли ще жила в Лондоні, але завжди уявляла дію в суворому й первісному північноєвропейському ландшафті з його особливим світлом і соціальним устроєм, що пишається гендерною рівністю. Я хотіла поставити під сумнів, наскільки глибоко справді сягає цей нордичний бренд рівності», — сказала вона.
«Мені подобаються фільми, які використовують елементи жанру, щоб зацікавити глядача, але роблять це розумно, аби дослідити щось реальне — і освітлити ті сліпі плями, які є в усіх нас».
«Кіно — дуже потужний медіум, і я намагаюся використовувати його, щоб зворушити людей. У випадку «Lex Julia» моя мета — одночасно спокушати й вивести глядача зі зони комфорту», — додає режисерка.
Незважаючи на культурні скорочення у Фінляндії, Hyppönen поки не втрачає віри.
«Малі й більш експериментальні фільми завжди були ризиковими проєктами, і саме їх першими скорочують у складні часи. Водночас здається логічним продовжувати підтримувати ризикові проєкти, щоб зберегти різноманіття та інновації в оповіданні».
«Я вірю, що люди мають глибоку внутрішню потребу ділитися своїми історіями й досвідом, незалежно від обставин. Якщо державне фінансування не підтримає більш експериментальні голоси, ці голоси можуть тимчасово опинитися в підпіллі, щоб згодом вирватися ще сильнішими й більш конфронтаційними», — зазначає вона.
«Наші перспективи можуть виглядати похмуро, але я вірю, що обмеження й колективний гнів можуть створити імпульс до змін. А саме зміни нам і потрібні».
