Італійське кіно в центрі уваги: честь і нагальність на відкритті в Турині
Дорогою до Турину сталась кумедна річ: міжнародні гості, зібрані Туринським кінофестивалем, які мали представляти світове кіно, виявилися об’єднаними перш за все в пошані до місцевої індустрії.
«Для мене все почалося з італійського кіно», — сказав Даніель Брюль, приймаючи нагороду за кар’єру «Stella della Mole» на церемонії відкриття в Турині. «Мій батько був режисером, і коли мені в 15 дали перший VHS-програвач, він дав мені список зі ста фільмів, які я повинен був подивитися — приблизно 70% з них були італійськими. Саме ці класичні стрічки Ліццані, Фелліні, Пасоліні та Де Сіка розпалили в мені іскру. Це й змусило мене захотіти стати кіноактором.»
Той же тон підхопив Клод Лелуш. «Я дуже багато винен італійському кінематографу», — сказав режисер фільму «Чоловік і жінка», який отримав Золоту пальмову гілку від журі під головуванням Софі Лорен. «Коли я був дуже молодим і побачив «Крадія велосипедів», я подумав: «Цим я хочу займатися в житті». Тож певною мірою все почалося саме тут.»
Під час гламурного відкриття гості — Дольф Лундґрен, Жаклін Біссет, Олександр Сокуров і Ганна Шигулла — усі вшанували потужну спадщину італійського кінематографа, тоді як єдиний італійський лауреат вечора звернув увагу на сучасні проблеми індустрії.
«Італійське кіно перебуває в серйозній кризі», — сказав актор і режисер Серджо Кастеллітто, який нещодавно привернув увагу фільмом «Conclave». «Поза відомими нам суперечками», навіть серед тих, хто не безпосередньо залучений, моє прохання просте: ми повинні подолати поділи й конфлікти. Проблема не в тому, щоб фінансувати того чи іншого режисера — йдеться про порятунок самої індустрії.
Він дав короткий діагноз: «Широко поширена відсутність навичок, досвіду, професіоналізму та таланту, яка в деяких випадках загрожує всій системі. Справжнє завдання — зберегти індустрію. Якість і заслуги, звісно, залишаються важливими — але спочатку ми повинні впевнитися в нашому виживанні.»
Художній керівник Туринського фестивалю Джуліо Базе поділився тривогами Кастеллітто, назвавши італійську кіноспадщину «джерелом гордості й трохи розчарування, бо важко стати на той самий рівень».
«Але ми особливо пишаємося тим, що режисери з усього світу — не лише ті, хто тут сьогодні ввечері — звертаються до італійського кіно по натхнення», — додав він. «Знаючи, що наші фільми й досі вчать і впливають, ми відчуваємо гордість.»
