Джим Парсонс зізнається, що під час «Теорії великого вибуху» часто відчував стрес і був нещасним
Джим Парсонс, який здобув популярність завдяки Теорії великого вибуху і нині грає на Бродвеї в мюзиклі Titanique, відверто розповідає про свій психічний стан у період піку своєї ситкомної слави та успіху.
З’явившись у подкасті на YouTube «All Out with Jon Dean» (дивіться відео нижче), Парсонс поспілкувався з британським ведучим — обидва відкрито гей — про тиск слави, дорослішання як гей та про те, як він поєднував особисте життя з професійним успіхом і публічною роллю.
Парсонс каже Діну: «Оглядаючись назад, я розумію, що в багатьох випадках, навіть у найкращі миті мого життя, я був нещасний. Я не був щасливий. Я відчував стрес».
Він описує себе як трудоголіка в роки Теорії великого вибуху і додає, що не хотів би повертатися до такого способу життя.
За його словами: «Мені здавалося, що мені потрібно тримати в повітрі забагато «тарілок», і що успіх та приємні речі в житті сталися лише через перенавантаження, дисципліну та подібні зусилля. Можливо, частково це було правдою. Я не знаю. Не можу сказати напевне — таким я був».
На запитання Діна про ставлення до життя у 53 роки Парсонс відповів, що не повернувся б до свого тодішнього способу життя «за жодні гроші».
Він пояснює: «Частково це перетворилося на трудову етику, але по суті це була нав’язлива поведінка. Так, я був дисциплінований. Так, у мене була добра трудова етика, але багато в чому це походило від певних компульсивних рис… У мене в голові фактично був список справ, які я мав виконати, щоб почуватися комфортно й бути впевненим, що зроблю свою роботу правильно, хоча, як мені здається, це було не зовсім так».
Парсонс визнає, що в публічній свідомості він досі асоціюється із Шелдоном з Теорії великого вибуху, і це «не зникає» навіть за сім років після завершення шоу. Він додає, що його ставлення до персонажа «розвивається».
«З часом стає краще, — каже він. — Я відчуваю себе краще, я почуваюся здоровішим».
«Я не був би там, де зараз, якби не пройшов через той період у житті; його певна самотортна природа була частиною мого шляху».
