Кінематографічна індустрія Індонезії вступає у те, що нове дослідження JAFF Market–Cinepoint називає «вирішальною новою фазою»: місцеві фільми стимулюють відвідуваність, зростає довіра інвесторів, а ринок випереджає своїх південно-східноазійських сусідів.
Звіт «Film Industry Report 2025» визначає країну як найшвидше зростаючий театральний ринок у регіоні та один із найдинамічніших у світі.
За даними звіту, кількість відвідувань індонезійських фільмів сягнула 82 мільйонів у 2024 році, і прогнозується, що протягом п’яти років вона перевищить 100 мільйонів; щорічний випуск фільмів має досягти близько 200 театральних прем’єр до 2028 року. У 2024 році локальні виробництва забезпечили 65% національних касових зборів, а топ‑10 індонезійських стрічок зібрали 33,5 мільйона відвідувань — значно більше, ніж імпортні фільми, які мали 20,1 мільйона.
Дослідження відзначає, що касові збори Індонезії відновилися швидше, ніж у більшості міжнародних ринків після пандемії: надходження зросли з менше ніж $75 мільйонів у 2020 році до $392 мільйонів у 2024 році, випередивши Тайвань, Гонконг та Таїланд. У глобальному масштабі Індонезія посідала девʼяте місце за відвідуваністю кінотеатрів (127 мільйонів) і за виробництвом фільмів (241 повнометражний фільм) у 2024 році — незважаючи на те, що в інших великих ринках спостерігався лише помірний ріст або спад.
Водночас звіт підкреслює парадокс. Індонезія залишається суттєво недостатньо забезпеченою екранами: лише 7,7 екрана на мільйон людей — значно менше, ніж у Південній Кореї, Японії, Китаї та Малайзії — хоча на піку в 1980‑х роках тут було 6 600 екранів, а сьогодні лише 2 354. Більшість екранів зосереджена на Яві, і мережа Cinema XXI контролює близько 60% національного фонду, що є однією з найдомінантніших однооператорних позицій у світі.
Ця структурна концентрація загострила ще одну проблему: відсутність шару дистрибʼюторів. У звіті це називають «втраченою ланкою». Продюсери змушені вести переговори напряму з кінотеатрами, нести всі маркетингові та комерційні ризики і покладатися на результати першого дня в прокаті, щоб отримати місця на екранах — система, яка ставить у невигідне становище фільми, що поступово набирають глядацьку увагу завдяки сарафанному радіо.
Виробництво натомість переживає поколіннєву зміну. Хоча довготривалі лідери, такі як MD Pictures, Starvision Plus та Falcon, і досі є опорою ринку, звіт показує появу нового кола лідерів. До топ‑10 виробничих компаній за кількістю релізів у 2022–2025 роках, зазначених у звіті, входять: Legacy Pictures, Falcon, MVP Pictures, Starvision Plus, RAPI Films, Pichouse Films, MD Pictures, Visinema 786 Productions та IDN Media.
Багато з цих компаній, зауважують автори звіту, швидко масштабується через моделі співвиробництва та співфінансування. Хіти на кшталт «Agak Laen», «Sore», «Siksa Kubur» та «Pengepungan di Bukit Duri» ілюструють зростаючу творчо‑комерційну впевненість і попит глядачів на гібридні жанри.
Жахи нині очолюють індонезійські касові збори. Половина з топ‑10 індонезійських фільмів за відвідуваністю з 2011 року — це стрічки жахів, а нещодавні успіхи поєднують жахи з комедією або драмою, відтворюючи глобальні тенденції та розширюючи комерційний потенціал жанру.
Звіт також наголошує, що відвідування кінотеатрів залишається культурною основою. Кінокультура Індонезії має корені ще з 1900 року, і звички відвідувати кінотеатри історично зростали й падали разом із творчими циклами індустрії. Однак доступність залишається суттєвою перешкодою: при вимірюванні щодо ВВП на душу населення Індонезія виявляється найменш доступним ринком для відвідування кіно серед порівнюваних країн — навіть за середньої ціни квитка близько $3.
Економічний вплив сектору екранних розваг відчутний: він приносить $5,1 мільярда до ВВП і підтримує майже 400 000 робочих місць. Кожен трильйон рупій нових інвестицій може сприяти майже $900 мільйонам економічного виходу й створенню близько 4 000 кваліфікованих робочих місць — що перетворює кінопромисловість не лише на культурну силу, але й на потужний економічний мультиплікатор.
Щоб конвертувати поточний імпульс у довгострокову стабільність, звіт окреслює три пріоритетні реформи: модернізацію політики в галузі кіно (зокрема заміну цензури системою класифікацій і забезпечення прозорості даних), розширення доступу до ринку через справедливіше розподілення екранів і створення регіональних кінокомісій, а також приваблення «розумного капіталу», підтримуваного податковими пільгами та стимулом, пов’язаним із виробництвом.
