«Podnieks on Podnieks» — це історія феноменально впливового латвійського документаліста, якого сьогодні пам’ятають небагато, але чию роботу колись бачили понад 40 мільйонів людей у колишньому Радянському Союзі. Фільм було показано минулого тижня на Міжнародному фестивалі документального кіно Ji.hlava.
Те, що фільми Юріса Подньекса, які він називав «смертю монстра», документували останні дні Радянського Союзу і були побачені публікою, стало певним дивом. За словами Анни Відулеї, яка співрежисерка фільму разом з Антрою Цілінською, ймовірною причиною цього було те, що Подньекс працював саме в ту епоху.
Юріс Подньекс, який помер за таємничих обставин у 1992 році, здобув міжнародну увагу завдяки своїй невтомній потребі «бути там» під час подій, що стали символом закінчення Холодної війни.
BBC зверталася до нього за свідченнями про повстання в Латвії, під час яких протестувальники стикалися з підтримуваними Москвою військами, іноді зі смертельними наслідками. Подньекс сам став свідком того, як його оператор отримав смертельний удар під час зйомок на вулицях Риги 1992 року. Ще один колега пізніше помер від поранень, завданих військами, які намагалися придушити масові хорові виконання пісень, заборонених у СРСР — це Подньекс відобразив у фільмі «Homeland».
У рідній Латвії Подньекса шанували й поважали як рідкісне джерело правди й сміливих репортажів про швидкі зміни в світі.
Фільм «Podnieks on Podnieks» відкриває думки, тривоги й прагнення цієї видатної постаті, використовуючи особисті щоденники, фотографії та кіноматеріали. За словами Анни Відулеї, це показує життєвий шлях режисера, який розмірковує про свої нав’язливі ідеї, але не може ними керувати.
Коли ідея фільму тільки зароджувалася, відкриття особистих щоденників режисера стало переломним моментом, говорить Відулея.
«Після того як мене запросила до проєкту Антра Цілінська — режисерка, продюсерка та керівниця JPS (Juris Podnieks Studio)», — згадує вона, — «я знайшла в латвійському журналі Kino Raksti 2000 року уривок із щоденника Юріса Подньекса 1975 року.»
У тих сторінках була пристрасть до творчих завдань, точні деталі процесу роботи в Ризькій студії документального кіно та ніжне ставлення до його молодої дружини й особистих надій.
Розповідати історію Подньекса, поєднуючи її з його власними думками, здавалося їм правильним рішенням.
«Я глянула на полицю з книгами: Fellini on Fellini, Bergman on Bergman, Kieslowski on Kieslowski, Cassavetes on Cassavetes… і „Podnieks on Podnieks“ здалося підходящою назвою», — каже Відулея.
Спочатку режисерки мали тільки ті уривки щоденника, що були опубліковані в журналі, але під час роботи з архівними матеріалами щоденники Подньекса почали з’являтися один за одним.
Здавалося, ніби Юріс спостерігає за ними звідти, згори, і питає: «Чи потрібні вам мої думки про створення „Strelnieku zvaigznajs“?» — і тоді з’являлися нові сторінки зі щоденника.
Знаходили й детальні записи, зроблені під час створення фільму про останні латвійські роти стрільців, а також про солдатів префектури Леніна.
Або пізніше, під час дослідження матеріалів про створення Подньексом фільму про покоління скульпторів після війни: «Sisyphus Rolling a Rock». А також про його найулюбленіший фільм «Is it Easy to be Young?».
Кожного разу хтось із близького оточення Подньекса передавав Відулеї та Цілінській дедалі більше сторінок його щоденників.
Останній згаданий фільм було зроблено на основі розповідей молодих людей у Латвії, які відверто говорили про прискіпливих учителів і батьків, тривоги за майбутнє та страхи через наслідки Чорнобильської катастрофи.
Фільм 1986 року також містив свідчення колишніх призовників, змушених брати участь у радянській військовій операції в Афганістані, що чітко показувало безнадійність і жорстокість війни в протилежність кремлівській риториці про прогрес і благу мету.
Якби «Is it Easy to be Young?» з’явився на кілька місяців раніше, його, ймовірно, заборонили б, каже Відулея. Натомість політичні зміни, які розпочав Горбачов, дали цьому фільму шанс потрапити на екрани, і після цього зупинити його було вже неможливо.
«Кузина Юріса, Інара Зелтіна, передала нам його щоденники, розкривши завдання, які він ставив перед собою під час створення щирих відносин з молодим поколінням, показаним у фільмі», — додає Відулея.
У 1978 році Подньекс писав у листі колезі: «Можливо, це моя зарозумілість — говорити, що я приїду і своїм оком і головою розкажу всю правду, але я налаштований на це!»
«Здатність Подньекса помічати великі політичні й соціальні процеси, що відбувалися в суспільстві, у поєднанні з його щирим і глибоким інтересом до життя людини, з якою він розмовляв, — ось чому його фільми розуміли і цінували ті десятки мільйонів радянських глядачів», — підсумовує Анна Відулея.
