Журналісти, кінематографісти та саме кіно стикаються з наростальними політичними загрозами й дедалі більшими труднощами, повідомили представники кіноіндустрії на саміті в Цюріху в суботу.
У дискусії про політичні потрясіння в індустрії розваг на заході Zurich Film Festival взяли участь Кетлін Фурньє з Charlotte Street Films (продюсерка документального фільму про Джуліана Ассанжа «The Six Billion Dollar Man»), Девід Унгер, генеральний директор Artist International Group, Натанаель Карміц, голова паризької компанії MK2, а також Стівен Фоллоус, дослідник кінематографічних даних і консультант Guinness World Records.
Яскравим прикладом ускладнення клімату для кінематографістів Фурньє назвала свій досвід роботи над фільмом Юджина Ярецькі «The Six Billion Dollar Man», який показували на Цюріхському кінофестивалі.
«Як режисерка і продюсерка, іноді я та моя команда особисто зазнавали значного ризику», — пояснила Фурньє, розповідаючи, як переїхала з родиною до Берліна, щоб працювати над документальним фільмом, оскільки вони мали потенційно вибухові матеріали.
«Ми не почувалися комфортно монтувати у Великій Британії чи в США, бо там існують закони й механізми вилучення матеріалів, і журналісти не мають такого захисту, як у Німеччині. Тож ми перевезли всю виробничу та монтажну команду до Берліна — це було надихаюче й дуже цікаво… поки не почалось загострення у Газі, і ми не побачили, що навіть Німеччина, попри свою громадянську позицію, вразлива до ідеології та ерозії захисту. Було надзвичайно показово бачити, як там у реальному часі піддаються випробуванням журналісти й як реагують люди».
Вона додала: «Я вважаю, що нам справді потрібен механізм для захисту журналістів. Саме про це наш фільм».
Фурньє також відзначила, як зміна політичного клімату та зростання стрімінг-платформ вплинули на перспективи певних видів документального кіно.
«Раніше, якщо ти вигравав Emmy, головний приз журі Sundance або нагороду Grierson, зняття фільму не було проблемою. Ми здобували багато таких призів. Я не скаржуся, що двері зачинилися, але бачу, що коли документальні фільми переходять на стрімінги, багато політичних, більш нюансованих і складних чи суб’єктивних робіт не роблять цього переходу.
Документальні стрічки на платформах часто історичні — там минуле, і це певною мірою зменшує напруження, бо ті люди вже пішли; або це true crime, або дуже особисті історії. Тож зараз цікаво й складно робити фільм у період, коли медіаландшафт кардинально змінюється».
Водночас Фурньє зауважила, що труднощі були завжди. «Кожна епоха має свої виклики, і ми, моє покоління, успадкували багато плодів боротьби за громадянські права й свободи. Тепер наша черга відстоювати їх і ретельно досліджувати, що означає, коли деякі права піддаються сумніву або втрачаються».
Попри перемогу в Каннах цього року — спеціальної премії журі Golden Eye — і «феноменальний» показ у Цюріху, «The Six Billion Dollar Man» досі не має дистриб’ютора в США.
«Ми ведемо перемовини з багатьма партнерами, люди люблять фільм, але це складна стрічка… Вона говорить про Трампа, про глибоку державу, спирається на факти з різних судових справ. Це неймовірно глибоко досліджений фільм».
Стівен Фоллоус критично оцінив індустрію, стверджуючи, що компаніям бракує хоробрості, яку вони мали в 1970‑х, коли з’являлося набагато сміливіше, різноманітніше й цікавіше кіно.
«Кінематографічна індустрія як бізнес і як екосистема від природи обережна, налякана і боязка. Це абсолютно боягузливо з їхнього боку, що вони не випускають такі фільми. Погляньте, як ‘Bowling for Columbine’ отримав медіа‑випуски й підтримку. Потрібні агутатори. Якщо ми відступимо і нічого не робитимемо, індустрія почне діяти жахливо. Причина, чому винив рух Me Too, — у тому, що коли індустрію лишили саму собі, вона не провела очищення і не розібралася з проблемами».
Карміц підкреслив, що політика й кіно завжди були тісно пов’язані, але зараз ситуація нова: «Ми ставимо такі питання, бо культура під атакою, і кіно під атакою».
Він додав, що преса дедалі менше пише про фільми, тоді як крайні праві облікові записи в соцмережі X систематично атакують «усе, що стосується кіно та французького кіно».
Крайні праві стали головним голосом у дискусіях про кіно на X, зауважив він. «Чи є в цьому проблема? Так, бо питання в тому, як ми організуємося, щоб протистояти».
Карміц також зазначив, що багато заходів і дискусій MK2 викликають конфліктні реакції з боку правих критиків.
Оглядаючи ширшу ситуацію у Франції, він окремо підкреслив недавній юридичний виклик на адресу Національного центру кіно (CNC) у парламенті та триваючі атаки правих на національне телебачення.
Девід Унгер висловив оптимізм, що клімат зрештою покращиться. Він нагадав, що ранні фільми таких режисерів, як Чарлі Чаплін і Стенлі Крамер, колись були надзвичайно контроверсійними. Наприклад, класика Крамера 1967 року «Guess Who’s Coming to Dinner» тепер уже не викликає тієї великої бурі емоцій.
Він також наголосив на важливості самої дискусії на саміті в Цюріху: «Я бачу, що ця тема тут піднята. І думаю, що для нас важливо вести цей діалог, бо це змушує всіх у залі аналізувати, де наразі перебуває бізнес і як ми можемо допомогти його формувати».
