Заснований на реальних подіях опору німцям під час Другої світової війни, фільм «Правда і Зрада» розповідає історію традиційно й передбачувано. Тут є знайомі атрибути історичної епопеї: праведний герой, суперечливий антагоніст, система насильства. Є палкі промови, переслідування й напружені моменти. Та режисер Метью Вітакер ніколи не дивує глядача якимось індивідуальним художнім баченням: картина розповідає сильну історію, але робить це так, ніби її можна було замінити багатьма іншими стрічками про ту темну сторінку недавньої європейської історії.
Гельмут Гюбенер (Ewan Horrocks) — 17-річний релігійний підліток, який живе звичайним життям зі своєю родиною в Гамбурзі — настільки звичайним, наскільки це можливо в буремний час. Він ходить до школи, гуляє з друзями й навіть влаштовується на роботу в місцевому держустанові. Але поступово починає ставити під сумнів те, що відбувається навколо: єпископ у його церкві перед своїми проповідями починає присягати Адольфу Гітлеру, у його мормонській громаді євреям забороняють вхід. Одного дня він дізнається, що його близького друга Соломона Шварца (Nye Occomore) викрали через те, що він єврей. Коли старший брат приносить радіо, яке ловить закордонні станції, зокрема BBC, Гельмут починає розуміти, що йому говорили брехню й пропаганду.
Як допитливий і читаючий юнак, Гельмут має хист до ораторства й письма. Він використовує ці навички та те, що дізнається з радіо, щоб писати памфлети про правду війни. Разом із друзями Карл-Хайнцем Шніббе (Ferdinand McKay) і Руді Воббе (Daf Thomas) він розповсюджує їх по всьому Гамбургу. У ранніх сценах відчувається енергія й напруга: Вітакер, працюючи за власним сценарієм разом із Ітаном Вінсентом, вміє створювати напружені епізоди. Те, що трапилося із Шварцем, не показане прямо — глядач бачить лише страх перед викраденням і руйнівне відкриття Гельмута після нього. Та насильства в стрічці достатньо: бійки й побиття залишають обличчя в крові, коли герой стикається з люттю нацистських симпатиків у своїй громаді, навіть зі своїм вітчимом (Sean Mahon).
Відповідно до фактів, хороброго підлітка зрештою затримує гестапо. Друга половина фільму перетворюється на похмуру історію допитів і тортур. Інспектору, роль якого виконує Руперт Еванс, приділено більше уваги: спочатку він не вірить, що цей хлопець діє сам, але згодом у ньому з’являється певна прихована повага. Ця частина стрічки відчувається більш очевидною й менш динамічною, ніж попередня, проте Хоррокс і Еванс добре протиставлені одне одному в дослідженні відносин між ув’язненим і наглядачем.
Попри переконливі елементи, «Правда і Зрада» залишається старомодною історичною драмою з епічними амбіціями. Дійових осіб супроводжує розмашиста, іноді нав’язлива музика, яка намагається диктувати глядачеві, що саме і як відчувати в кожен момент. Актори говорять з різкими англійськими акцентами, які часом дисонують із німецьким контекстом історії. Сценарій не дає багато відтінків персонажам: більшість представлені або як доброзичливі прихильники Гельмута, або як відверто огидні фашисти, що прагнуть йому шкоди — виняток становить лише роль інспектора.
«Правда і Зрада» — доброзичлива та професійно зроблена стрічка, яка проте ніколи не виходить за межі власних канонів. Вітакер створив щиру картину, сповнену захоплення відвагою та ідеалізмом Гельмута Гюбенера, але щирість не замінює стереотипного оповідання. Це сумлінна спроба відтворити життя гідної людини, що, однак, мало пропонує глядачеві ані в художньому плані, ані як розвагу.
