У «Newville» Пізі Хохгайм і Тоні Освальд розповідають про родину, яка «охоплює весь американський політичний спектр», і дім, який «чинить їм опір»

У майбутньому документальному фільмі «Newville» Пізі Хохгайм і Тоні Освальд відстежують долі десятьох братів і сестер, які, за словами творців, «охоплюють увесь американський політичний спектр».

«У них дуже різні духовні переконання та способи життя. Ми роками спостерігали, як їм вдавалося „залишати свої мечі при вході“, коли вони збиралися разом, як каже одна тітка», — говорить Хохгайм, яка також є частиною цієї сім’ї.

Тепер вони вперше за 35 років повертаються до свого дитячого дому в Ньювіллі, штат Нью-йорк. Вони намагаються відремонтувати будинок, але напруга між членами родини зростає.

«Багато людей у США відчувають політичну відчуженість від своїх родин, і це зрозуміло — можна вирішити відгородитися або розірвати стосунки й іти далі. Але для Тоні й для мене життя в різноманітті й спроби знайти спільне — це те переконання, за яке ми щосили намагаємося триматися», — каже Хохгайм.

Фільм «Newville» отримав премію Ji.hlava New Visions як найперспективніший американський проєкт у партнерстві з AmDocs та премію Jacob Burns Film Center.

«У Європи є прагнення підтримувати сміливі, ризиковані роботи», — відзначає Хохгайм. Нагороди стануть у пригоді, оскільки ресурси для американських кінематографістів скорочуються, а творці самостійно фінансували проєкт, працюючи вдвох.

Освальд додає: «У США, особливо останнім часом, урядове фінансування скоротили, існуючі гранти зменшилися, деякі програми взагалі закриваються. Приватні інвестори або стримінги орієнтуються на знайомі проєкти з відомими іменами або на true crime. Усі інші змушені боротися за горстки ресурсу».

Хохгайм раніше приїжджала до будинку, показаного у фільмі, на родинні свята. Пізніше вона вийшла там заміж за Освальда.

«Ми досі приїжджаємо принаймні раз на рік, але більшу частину року дім стоїть порожнім. Він прекрасний, але має близько 250 років, і в нашої родини немає достатньо грошей або часу, щоб вирішити всі його проблеми, хоча моя мати робить все можливе».

«Деколи ми так прив’язані до нього, що не уявляємо світу без цього дому. Мама й я ночами боїмося, що він загориться або що на нього впаде дерево. Але потім один з братів чи сестер говорить про нього без сентиментів, і ми згадуємо: ми теж не вирішили переїхати назад. Як би ми його не любили, дім чинить нам опір, і ми починаємо задумуватися, чого він хоче так само, як і ми — що ми від нього хочемо».

У «Newville» будинок стає «контейнером», що показує яскраві характери братів і сестер, які там виросли.

«Вони дотепні, теплі й унікальні, з абсолютно різними світоглядами. Нас дуже цікавить, як ці погляди впливають на їхній підхід до дому і чому одні лишаються залученими, а інші вважають, що настав час відпустити його».

Це не перший раз, коли кінодует говорить про родину.

«Усі фільми, які Тоні й я знімали разом досі, так чи інакше стосуються наших сімей або в них з’являються наші родичі — навіть ігрові роботи», — пояснює Хохгайм. «Наша мета — показати, як ці маленькі історії можна розтягнути мистецтвом і творчою співпрацею в більш кінематографічні, універсальні наративи. Ми не встигнемо зняти всі фільми, що можуть народитися з нашої сім’ї, але це не означає, що вони автобіографічні».

Освальд, чия сестра Алісія фігурувала в їхньому короткому документальному фільмі «Cycles», додає: «Ми думаємо, що саме це робить наш доробок таким різноманітним. Ми намагаємося знаходити фільми через стосунки з людьми. Це створило своєрідний мінікіно-всесвіт, де одні й ті самі обличчя та локації з’являються в дуже різних наших роботах».

Хоча фільм особистий, «Newville» вже знайшов відгук у глядачів Ji.hlava.

«Ми були дуже зворушені, коли люди ділилися своїми історіями: сум про втрату дитячого дому в Судані, будинок, який продали й це породило розбрат у Боснії, або будинок у Фінляндії, майбутнє якого невідоме. Ця дуже конкретна історія про Newville резонує з людьми в різних культурах», — каже Освальд, згадуючи також свій досвід зі «Cycles».

«Це ідеальний приклад нашого підходу: Алісія хотіла задокументувати свій досвід, і ми хотіли розповісти ширшу історію про донацію яйцеклітин в Америці, сфокусувавшись на ній одній», — зауважує Освальд. Але робота з родиною «не позбавлена викликів».

«Ми вже мріємо про той день, коли зможемо бути на возз’єднанні без думки про те, як це вписується у фільм, або справді допомогти їм полагодити будинок замість того, щоб просто знімати, як вони це роблять!»

Вони знімають майже сім років і справді добре потоваришували з братами і сестрами, зауважує Хохгайм.

«Оскільки вони розкидані по країні й здебільшого в своїх 70—80 роках, зйомки були чесно першою нагодою поговорити з деякими з них по-справжньому, як дорослій людині. Нас також цікавить, що вони відкривають одне про одного. Ми звикли запитувати: «Яка одна річ, яку ти хотів би, щоб твої брати й сестри про тебе знали?»»

Хохгайм і Освальд живуть у Нешвіллі; вони також співавтворюють і монтують фільм «Kinfolk» режисерки Ніколь Крейн, який є виконавчо продюсований Джессі Племонсом і Кірстен Данст.

«Це велика радість і честь, і кожна вечеря — це одночасно й робота, бо ми живемо і дихаємо нашими стрічками», — каже Хохгайм про їхній творчий тандем. Освальд додає: «Наша продюсерська компанія називається Same Person Productions. Мати поруч людину, яка може заповнити твої прогалини, якій ти довіряєш більше за все — це найбільший дар».