Гаряча литовська продюсерка Марія Разгуте з M-Films, відома завдяки преміям стрічок «Slow» (Санденс 2023) та «The Visitor» (Карлові Вари цього року), представила тизер абсурдистської драми «Hunger Strike Breakfast» режисера Кароліса Каўпініса.
Це другий повнометражний фільм режисера після помітного дебюту «Nova Lituania», який був висунутий Литвою на «Оскар» 2021 року. Світова премʼєра відбувається сьогодні в конкурсній програмі Варшавського кінофестивалю, а національний кінопрокат запланований на січень 2026 року через CinemaAds.
У фрагменті один із персонажів, Сигітас Бікуc (Паулюс Пінігіс), цитує книгу американського прихильника альтернативного харчування Пола Брагга «The Miracle of Fasting», стверджуючи, що «голод лікує всі недуги», звертаючись до групи телевізійних журналістів, які збираються оголосити голодування на знак протесту проти окупації їхнього телецентру російськими військами. Як і в «Nova Lituania», режисер поєднує реальні події й напружену геополітику, щоб розповісти щирий людяний сюжет з теплом і гумором.
Фільм натхненний маловідомою акцією протесту під час боротьби Литви за незалежність у 1991 році, коли троє працівників телебачення вдалися до голодування, щоб повернути національний телецентр у руки держави з-під контролю радянської армії.
У стрічці ми стежимо за литовською телевізійною зіркою Даіва (Інета Стасюлите), яка втрачає роботу, коли студії захоплюють російські солдати. Разом із кількома колегами — зокрема її шефом (Арвідас Дапшис) і співчутливим місцевим мешканцем (Паулюс Пінігіс) — Даіва починає голодування в невеликому трейлері навпроти телестанції. Окрім політичних мотивів, персонажі прагнуть людського тепла та звʼязку з іншими.
Каупініс, який створив персонажів після численних інтервʼю з реальними учасниками протесту, каже: «На поверхні це була політична боротьба, але справжньою мотивацією були довго пригнічені почуття самотності, провини, бажання чогось великого, важливого, прекрасного й теплого.»
Сам Каупініс — колишній телеведучий і редактор щотижневої програми про політику. Він пояснює, що розмови з більш дорослими колегами по телебаченню про ті події пробудили в нього інтерес. «Під час пандемії й російської війни в Україні це сприймалося як метафора для мого сучасного литовського суспільства — маленький тимчасовий трейлер, люди на голодуванні, агресивний ворог з одного боку й байдужі сусіди з іншого боку.
Жахлива самотність у часи хаосу й голодування як шанс зблизитися з людьми, що поділяють спільну долю.» Хоч у 1991 році йому було лише пʼять, у Каупініса залишилися яскраві спогади про тимчасове захоплення телецентру у Вільнюсі, яке закінчилося загибеллю 14 мирних мешканців. «Це мої перші візуальні спогади. Моя родина жила на тій самій вулиці, де розташувалась головна база радянської армії, так званий „Північне містечко“. Я дивився, як танки маневрують всередині бази, з вікна квартири друга на пʼятому поверсі.»
Він продовжує: «Памʼятаю, як батько пішов захищати парламент, страх удома, маму та дідусів перед телевізором і тремтячий голос ведучого, що «вони вже всередині будівлі». Потім телебачення зникло з ефіру. Наступного ранку, коли я пішов за продуктами з бабусею, тротуари були зруйновані від пересування танкових колон. Я спитав, чому тротуари такі, а вона відповіла: «Русскіє, хлопче. Русскіє», використовуючи зневажливий термін щодо росіян.
Зіставляючи постійну загрозу з боку Росії під час боротьби за незалежність із сучасністю, Каупініс каже: «Литовці мають чинити опір усіма засобами. І ніколи не допустити, щоб це повторилося.»
Як активний політичний коментатор удома, режисер вірить у двосторонній спротив: «У нашій нинішній ситуації спротив зовні означає військову силу, а всередині — чорні політичні технології, що маскуються під політичні рухи.»
«У цей момент литовське культурне поле починає цю боротьбу», — зауважує він. «Проросійський політичний проєкт, що прикривається як етноцентрична популістська партія, підриває наші демократичні засади і лише нещодавно був допущений до управління Міністерством культури коаліцією, яка думає, що можна приборкати троянського коня, впустивши його до міста. Ми вважаємо це найсерйознішою помилкою і будемо чинити опір усіма доступними засобами!»
Повертаючись до свого фільму, Каупініс сподівається, що робота, яка показує крихкість демократії, допоможе глядачам «замислитися. Люди мають робити висновки самі. Я ненавиджу, коли мистецтво слугує політичним інструментом, але мені подобається, коли мистецтво викликає політичні зміни». Він також бажає, щоб після перегляду глядачі відчули «тепло й надію, бажання поговорити з іншою людиною і вміти слухати в часи розколу.»
Продюсерка Разгуте, яка співпрацювала з Каупінісом над двома його короткометражками та відомою «Nova Lituania», каже, що їхня мета полягала в тому, «щоб створити фільм, який додасть трохи гумору до дещо абсурдних ситуацій довкола боротьби Литви за незалежність, водночас визнаючи серйозні особисті дилеми й історичні події. У нинішніх обставинах ми відчуваємо, що фільм стає дедалі актуальнішим.»
Разгуте також підкреслила візуальний талант режисера, реалізований через оператора «Nova Lituania» Сімонаса Глінскіса. «Якщо «Nova Lituania» була дуже стилізованою і передавала міжвоєнний період, тут Кароліс і Сімонас вирішили показати цей світ через кольори і зернистість, бо 1990-ті були «сірими» часами.»
Зйомки повністю відбулися в Литві за пʼять тижнів. Фільм спродюсований у копродукції з чеською Background Films та латвійською Tasse Film за підтримки Литовського кіноцентру, Eurimages, Creative Europe MEDIA, Чеського кіноцентру, Латвійського кіноцентру та литовського національного мовника LRT.
Прокат у Чехії вестиме Pilot Film, а в Латвії — Baltic Content Media. На момент виходу матеріалу Разгуте вела переговори щодо продажів у решті країн.
