Джу́ліо Базе почав свій шлях у Туринському кінофестивалі з самого початку.
Ще у 17 років, у 1982 році, він відвідав першу редакцію, тоді звану Cinema Giovani («Фестиваль молодого кіно»), співзасновану Альберто Барберою. З того моменту він захопився фестивалем.
Протягом наступних чотирьох десятиліть, у міру того як фестиваль зростав у назві, масштабі та репутації, Базе будував кар’єру перед камерою й за нею, здобув визнання як режисер і міжнародну увагу за фільми з релігійно-філософською тематикою. Через 41 рік після першого знайомства він повернувся туди, де все почалося, уже як художній керівник фестивалю.
«Туринський кінофестиваль завжди відомий як престижний захід, орієнтований на авторське кіно», — каже Базе. «Це ніколи не зміниться — це наша ідентичність. Але я хотів додати ще один вимір: щось більш популярне, гламурне й відкрите. Я прагнув до фільмів, які приваблюють не лише кіноманів і студентів, а й тих, хто зазвичай не ходить на фестивалі. Моє завдання — зберегти авторський дух Турина й зробити його доступнішим і більш захопливим для всіх».
Він також намагався відновити ту юнацьку іскру, яка вперше привернула його увагу до фестивалю. Базе зберіг акцент на дебютних і другорядних фільмах і оновив відбіркову комісію, призначивши шість нових членів віком до 30 років.
«Будьмо відвертими», — з усмішкою каже він. «Італія може бути країною старих чоловіків. Я хотів свіжого погляду. Їхнє бачення й підхід до кіно допомогли сформувати конкурс, що залишається вірним засновницькому духу фестивалю: молодому, сміливому й спраглому змінити світ, або бодай змінити кіно».
Зараз, на другому році роботи на цій посаді, Базе концентрується на ясності й доборі програм, створюючи фестиваль, який легко відвідувати й який запам’ятовується.

«Я не прихильник надто складних або перевантажених програм», — пояснює він. «Деякі фестивалі показують сотні фільмів, і глядачеві це може бути надто. Я вважаю за краще якість над кількістю. Наш фестиваль триває вісім днів і має три головні конкурси: ігрові фільми, документальні стрічки та короткометражки, кожен з яких представляє по 16 назв. Це означає по два фільми на день у кожній секції. Програма чітка, збалансована й зручна для навігації».
Базе — людина з широкими смаками й інтересами: він має докторські ступені з літератури та філософії, а також з теології. Його еклектика найбільш помітна в програмі «Zibaldone», одній із його характерних ініціатив. Названа за зібраннями поета Джакомо Леопарді, ця секція не йде одним шляхом, поєднуючи реставрації, триб’юти, спеціальні покази, прем’єри та роботи, пов’язані з гостями фестивалю.
Поряд із 24-фільмовою ретроспективою Пола Ньюмана цьогорічне «Zibaldone» представить видатні стрічки від гостей фестивалю, наприклад роботи Террі Гілліама ««Страх і відраза в Лас-Вегасі»» та Олександра Сокурова ««Російський ковчег»», перемежовані ігристим підбором, що слідує ширшим тематичним ритмам.
Щоб вшанувати 50-ту річницю останнього фільму П’єра Паоло Пасоліні, фестиваль покаже ««Сало, або 120 днів Содому»» рівно через 50 років від його першого публічного показу — 22 листопада 1975 року.
Водночас художній керівник приносить подібну творчу енергію у свою кураторську роботу.
«Англійське слово ‘director’ означає і режисера фільму, і керівника фестивалю», — каже Базе. «Мені здається, це пасує, бо я підходжу до фестивалю як до фільму: з баченням, відчуттям ритму і вірою в співпрацю. На нашому відкритті одночасно з’являться Олександр Сокуров, російський почесний гість, та Сергій Лозниця, український член журі. Для мене це глибоко символічно. Кіно виступає проти війни. Воно — за діалог, за мир і, так, за любов».

