На початку року Селін Мурат залишила посаду менеджерки з ринків в IDFA й стала виконавчою директоркою фонду IDFA Bertha. Вона зайняла важливу посаду, замінивши Ізабель Арате Фернандес — одну із засновниць фонду та виконавчу директорку протягом 23 років. Фернандес перейшла на іншу роль: стала художньою директоркою IDFA, водночас зберігаючи часткову посаду заступниці директорки, щоб курирувати стратегічну підтримку режисерів.
У розмові з «Variety» напередодні свого першого фестивалю в новій ролі Мурат сказала, що ідея стати грантодавчинею «здавалася цікавою» після понад 15 років роботи в галузі як продюсерка та програмерка індустрії. «Я працювала в індустрії з режисерами, продюсерами, професіоналами та грантодавцями, які всі намагалися робити одне й те саме — разом створювати незалежні документальні фільми», — каже вона.
Перші кілька місяців на посаді були «немов під водою», додає Мурат. «Цього року ми провели чотири раунди фінансування, тож я багато часу витратила на читання матеріалів і запрошення членів відбіркових комітетів». У 2025 році 16 фільмів за підтримки IBF також демонструються на IDFA, зокрема «All My Sisters» Масуда Бахші, «Mailin» Марії Сільвії Естеве та «Memory» Владлени Санду. Окрім великого обсягу роботи, у галузі є й інші серйозні виклики — від труднощів документалістів заробляти на життя до значущості документального кіно в часи соціально-політичних заворушень.
Коментуючи це, Мурат каже, що документальне кіно «постійно в кризі». «Багато режисерів працюють у надзвичайно важких умовах — фінансово або через конфлікти, війну, утиски й обмеження свободи слова. Ми перебуваємо в ніші кіногалузі, яка певною мірою є найвідважнішою. Я працюю в індустрії все життя, і стійкість завжди була складною. Кожне десятиліття приносить нові виклики. Але для мене особливо приємно бути на цій посаді, бо я можу тісно працювати з режисерами і разом шукати рішення. А фонд хоча б може надати пряме фінансове сприяння», — додає вона.
Що стосується підтримки режисерів у воєнний час, фонд упродовж останніх років запустив спеціальні ініціативи для українських і палестинських кінематографістів, що прямо відповідає його місії «укріплювати незалежне, авторське документальне кіно в регіонах і спільнотах, де доступ до фінансування та дистрибуції для незалежного художнього документального кіно є структурно ускладненим». Сьогодні фонд підтримує проєкти в Африці, Азії, Східній Європі, Латинській Америці, Карибському регіоні та Океанії.
Мурат каже, що незалежні документальні фільми з країн, як-от Україна, Палестина, Конго та Судан, «не піддаються легкому споживанню». За її словами, це стрічки, які «знімалися протягом тривалого часу з великою увагою й розкривають складність людського досвіду з позиції наративного суверенітету». Такі фільми — причина, «чому кожен має дивитися незалежні документальні фільми», — додає виконавча директорка.
Як фонд обирає проєкти для фінансування? «Відбіркові комітети ставлять запитання: яка місія фонду? Що я шукаю? Ми намагаємося, наскільки можливо, думати про художню цінність», — пояснює вона. «Деякі фонди орієнтовані на вплив, деякі — на певні соціально-політичні теми. Наразі мандат IBF — підтримувати незалежних режисерів, які створюють фільми зі свого власного погляду. Саме цього ми дотримуємося, ухвалюючи рішення».
Наближаючись до завершення свого першого року на посаді, Мурат переосмислює основні цілі фонду. Одна з головних — підтримувати не тільки проєкти й режисерів, а й сприяти «структурам», які їх оточують, створюючи стійкі спільноти. Вона пригадує, як одна із засновниць Palestine Film Fund сказала, що їм потрібно фінансування для «обміну знаннями, щоб інша організація могла в майбутньому стійко сформуватися».
«Я б дуже хотіла продовжувати цю роботу у всіх регіонах, які ми підтримуємо», — говорить Мурат. «Проєкти завжди будуть надзвичайно важливими; завжди йтиметься про незалежного режисера, але також — про ідею підтримувати здорову спільноту. У IBF нас троє; ми не можемо знати, як функціонують всі локальні спільноти. Ми не знаємо, що найважливіше в кожній місцевій спільноті чи території й не говоримо всіма мовами країн, які підтримуємо. Я б хотіла, щоб ми були стійко пов’язані з місцевими, незалежними та однодумними спільнотами, які роблять цю роботу на місцях. Якщо ми зможемо це підтримати, це було б чудово».
